Автор: Марко Манчіні
У четвер Дикастерія віровчення Ватикану опублікувала документ «Venite ad Me: міркування про передавання віри в епоху докорінних змін». Очікується, що це буде останній із документів, підготовку яких покійний Папа Франциск доручив цієї дикастерії.
Текст, затверджений Папою Левом XIV 21 серпня 2026 р., складається з восьми розділів і 144 пунктів. Документ підписав кардинал Віктор Мануель Фернандес, префект Дикастерії віровчення.
Його представлено як низку «міркувань», що ґрунтуються на пропозиціях і внесках кількох національних конференцій єпископів, а не як «доктринальну ноту».
У документі зазначається, що сьогодні існує чимало труднощів у передаванні віри, зокрема поширення секуляризації та індивідуалізму.
«Слід визнати, що криза стосується не лише передавання віри, а й певного бачення людської особи та її основоположних цінностей — бачення, яке знайшло своє сповнення саме в Євангелії», — йдеться в документі.
«Криза модерності, яка є характерною ознакою цієї епохи докорінних змін, сприяла виникненню нової культури, що вступила в конкуренцію з традиційними структурами, через які передавалася віра».
Зустріч із Господом Ісусом
У документі зазначається, що «серцем християнського досвіду» є «зустріч із Господом Ісусом, яка вводить нас у спілкування зі справжнім світлом Божої любові, не дає нам заблукати в темряві та веде до життя. Саме в цьому сенсі ми можемо говорити про “світло віри”».
«Передавання віри, — йдеться в документі, — має свою остаточну основу в Божій ініціативі: у Христі Він об’явив своє обличчя та доручив апостолам завдання звіщати Євангеліє всім народам. Однак ця місія не завершилася апостольською проповіддю, а продовжується впродовж історії через Церкву».
Документ також нагадує слова Папи Бенедикта XVI, який у проповіді 2007 року підтвердив, що «найавтентичнішою силою євангелізаційної місії спільноти учнів Господа залишається сила притягання».
Роль сім’ї та церковної спільноти
Центральне місце в передаванні віри посідає сім’я — «перше й найважливіше місце передавання віри». Саме в сім’ї, як зазначається в документі, «існує первинне середовище, у якому віра передається від одного покоління до наступного».
Від сім’ї людина переходить до церковної спільноти: «Те, що людина отримала від своїх батьків, а саме свідчення віри в Ісуса, який повністю об’явив обличчя безмежної Божої любові, визволяючи людей із темряви та відкриваючи їм справжнє світло життя, знаходить у Церкві засоби й можливості стати визначальним принципом її світосприйняття», — йдеться в документі.
Далі зазначається: «Через катехизацію, звершення Таїнств, різні форми активної участі в житті спільноти (як це пропонує сучасний синодальний шлях), служіння найбільш потребуючим і зібрання в Господньому домі щонеділі людина досягає зрілості віри, яка зрештою полягає в тому, щоб бачити все “очима Ісуса”».
У наш час і далі є люди, які навертаються або повертаються до практикування католицької віри. Водночас, як зазначається в документі, «існує й паралельна проблема — труднощі зберігати вірність вірі серед неофітів [новонавернених католиків], які нерідко невдовзі після прийняття Хрещення повертаються до стану практичної байдужості».
Тому, наголошує дикастерій, необхідно наново відкрити для себе «важливість спільноти, яка приймає нових вірних і супроводжує їх».
Нові технології та ідеологія
Говорячи про нові цифрові технології та штучний інтелект, у документі зазначається, що «запрошення до віри ризикує втратити зв’язок із реальністю, відірватися від конкретного життя або бути пов’язаним з ідеологіями, які просувають гучні меншини. Це може призвести до викривлення самої віри або сумління, а також спонукати людей конструювати так звану віру “зроби сам”, сформовану відповідно до власних смаків і вподобань, а не згідно з ученням Церкви».
Водночас така ситуація відкриває нові горизонти для євангелізації. Дикастерія наголошує на принциповій необхідності «передавати віру, починаючи з “керигми”» — первинного звіщення Євангелія.
«Цілком природно, що вірні мають розпочати новий період звіщення Євангелія», — зазначається в документі. Тому «християнські спільноти покликані активно сприяти відновленню звіщення “керигми” — за сприятливих і несприятливих обставин».
Літургія
У документі особливого значення для передавання віри надається літургії.
«Якщо серцем християнської проповіді є зустріч із Божою спасительною любов’ю у Христі, то літургія становить привілейоване місце, де ця таємниця відзначається та передається у сакраментальний спосіб. Тому вона відіграє центральну роль у передаванні віри, будучи живим серцем церковного життя, де спільнота живиться Словом Божим і Хлібом вічного життя».
«У цьому контексті необхідно відійти від звуженого погляду, який розглядає літургію лише як ритуальне обрамлення церковного життя. Насправді літургія є передусім досвідом віри, ще до того, як вона стає повчанням, адже дає вірним змогу брати участь у жестах, словах, мовчанні та символах і таким чином живим чином переживати таємницю Христа», — продовжується в документі.
Також наголошується, що в кожній дієцезії потрібно подбати про те, щоб вірні, а також ті, хто наближається до спільноти віруючих або повертається до неї, могли познайомитися з різними літургійними традиціями, присутніми в спадщині Католицької Церкви.
Дотримуючись чинних літургійних норм, душпастирі покликані цінувати багатство католицької літургійної спадщини так, щоб охопити різні духовні чутливості своєї пастви.
«Християнська спільнота зростає й розбудовується завдяки обрядовим практикам, і в цьому сенсі багата духовна спадщина Церкви є цінним і невичерпним ресурсом», — зазначається в документі.
Інкультурація
Насамкінець у документі йдеться про інкультурацію. Як зазначається, важливо пам’ятати, «що інкультурація віри є необхідним етапом її передавання, адже євангельське послання потрібно зробити зрозумілим для людей, які поділяють цінності й використовують поняттєві категорії, що не цілком збігаються з елліністично-семітськими, у яких спочатку було сформульовано біблійний текст».
«Коли віра торкається культурних коренів і форм самовираження народу, її передавання стає справді легшим і пліднішим», — йдеться в документі.
Цей матеріал уперше опублікувала ACI Stampa — італомовна сестринська редакція EWTN News. Перекладено та адаптовано EWTN Україна.
