Дорогі юнаки та дівчата!
На початку мого першого звернення, скерованого до вас, передусім бажаю висловити свою щиру вдячність! Дякую вам за ту радість, яку ви нам подарували, прибувши до Риму на свій Ювілей, а також дякую всій молоді, що духовно єдналася з нами в молитві з найвіддаленіших куточків землі. Це була дорогоцінна подія, яка відновила ентузіазм віри та ділення надією, що палає у наших серцях! Нехай же ювілейна зустріч не залишиться лише окремим епізодом, але стане для кожного з вас новим кроком уперед на шляху християнського життя і потужним стимулом до витривалості у свідченні вашої віри.
Саме ця динаміка перебуває в центрі найближчого Всесвітнього Дня Молоді, який ми відзначатимемо у неділю Христа Царя, 23 листопада, і тема якого: «Ви також свідчите, бо ви зі Мною» (Йн 15, 27). Силою Святого Духа, як паломники надії, ми готуємося, щоб стати відважними свідками Христа. Отож, почнімо вже зараз шлях, який приведе нас до міжнародної зустрічі під час Всесвітнього Дня Молоді у Сеулі 2027 року. У цій перспективі я хотів би зупинитися на двох аспектах свідчення: на нашій дружбі з Ісусом, яку ми приймаємо від Бога як дар, та на залученні кожного з нас у суспільному житті — як будівничих миру.
Друзі, а отже, свідки
Християнське свідчення народжується з дружби з Господом, розп’ятим і воскреслим заради спасіння всіх. Його не слід плутати з ідеологічною пропагандою, адже воно є справжнім джерелом внутрішньої переміни та та соціальної чутливості. Ісус захотів назвати «друзями» своїх учнів, яким відкрив Царство Боже, і попросив залишатися з Ним, щоб творити Його спільноту та бути посланими для проповіді Євангелія (пор. Йн 15, 15. 27). Коли Ісус каже нам: «Свидчіть», Він запевняє, що вважає нас своїми друзями. Лише Він повністю знає, ким ми є і чому ми тут: Він знає серця вас, молодих, ваше обурення через дискримінацію та несправедливість, ваше прагнення правди і краси, радості та миру; Своєю дружбою Він слухає вас, надихає і веде, закликаючи кожного до нового життя.
Погляд Ісуса, який завжди і винятково прагне нашого добра, випереджає нас (пор. Мк 10, 21). Він не хоче, щоб ми були слугами або «активістами» якоїсь партії: Він кличе нас бути з Ним як друзі, щоб наше життя зазнало оновлення. Свідчення ж виникає спонтанно з радісної новизни цієї приязні. Це виняткова дружба, яка дарує нам спільність з Богом; вірна дружба, що дозволяє відкрити гідність нашу та інших; вічна дружба, яку навіть смерть не може зруйнувати, бо вона бере свій початок у Розп’ятому та Воскреслому.
Поміркуймо над посланням, яке залишає нам апостол Йоан наприкінці свого Євангелія: «Це той учень, котрий свідчить про це, який і написав оце. І знаємо, що його свідчення правдиве» (Йн 21, 24). Уся попередня розповідь підсумовується як «свідчення», сповнене вдячності та здивування від учня, який ніколи не називає свого імені, а називає себе «учнем, якого любив Ісус». Це визначення відображає особливий зв’язок: це не ім’я окремої людини, а свідчення особистої близькості з Христом. Ось що справді важливо для Йоана: бути учнем Господа та відчувати, що Він любить тебе. Отже розуміємо, що християнське свідчення — це плід відносин віри й любові з Ісусом, у Якому ми знаходимо спасіння свого життя. Те, що пише апостол Йоан, стосується також вас, найдорожча молоде. Христос кличе вас іти за Ним та сидіти поруч із Ним, щоб слухати Його серце і з довірливою близькістю, розділяти Його життя! Кожен із вас для Нього — «учень, якого любить», і з цієї любові народжується радість свідчення.
Іншим відважним свідком Євангелія є Попередник Ісуса — Йоан Хреститель, який «прийшов, аби свідчити … щоб усі повірили через нього» (Йн 1, 7). Хоча він був знаним і шанованим серед народу, добре знав, що він лише «голос», який вказує на Спасителя: «Ось Агнець Божий» (Йн 1, 36). Його приклад нагадує нам, що справжній свідок не прагне займати перший план і не шукає прихильників, прив’язаних до себе.
Справжній свідок є смиренним і внутрішньо вільним, насамперед від самого себе, тобто від потреби бути в центрі уваги. Тому він вільний слухати, розпізнавати і говорити правду всім, навіть перед сильними цього світу. Від Йоана Хрестителя ми вчимося, що християнське свідчення — це не проповідувати самих себе і не святкувати власні духовні чи моральні здібності. Справжнє свідчення полягає у тому, щоб розпізнавати і показувати Ісуса, єдиного, хто нас спасає, коли Він являє Себе. Йоан упізнав Його серед грішників, зануреного у спільне людське буття. Тому Папа Франциск так настійно закликав: якщо ми не вийдемо зі своїх справ і зі своєї зони комфорту, якщо не підемо до бідних і до тих, хто відчуває себе виключеним із Царства Божого, ми не зустрінемо Христа і не будемо давати свідчення про Нього. Ми втратимо солодку радість бути євангелізованими та євангелізувати.
Найдорожчі, запрошую кожного з вас продовжувати пошуки друзів і свідків Ісуса в Біблії. Читаючи Євангелія, ви помітите, що всі вони знаходили справжній сенс життя у живому спілкуванні з Христом. Насправді наші найглибші запитання не знайдуть ані слухання, ані відповіді у нескінченному скролінгу — перегортанні екрана мобільного телефону, що привертає увагу, залишаючи розум стомленим, а серце порожнім. Запитання не приведуть нас далеко, якщо залишити їх у собі або у надто вузьких колах. Реалізація наших справжніх прагнень завжди вимагає виходу поза межі самого себе.
Свідки, а отже — місіонери
Так і ви, молоде, з допомогою Святого Духа можете стати місіонерами Христа у світі. Багато ваших ровесників зазнають насильства, змушені брати до рук зброю, залишати своїх близьких, емігрувати або тікати від небезпеки. Багато хто з них не має доступу до освіти чи інших основних благ. Усі вони, як і ви, шукають сенсу життя й відчувають ту невпевненість, що йому притаманна — втому від зростаючого соціального чи професійного тиску, труднощі, пов’язані з родинними кризами, болісне відчуття безперспективності, докори сумління через минулі помилки. Ви самі можете стати поруч із іншими молодими, супроводжувати їх і показувати, що Бог у Христі став близьким до кожної людини. Як любив повторювати Папа Франциск: «Христос показує, що Бог – це близькість, співчуття й ніжність» (Енцикліка Dilexit nos, 35).
Це правда: не завжди легко свідчити. У Євангеліях ми часто бачимо напруження між прийняттям і відкиненням Ісуса: «Світло світить у темряві, і темрява Його не огорнула» (Йн 1, 5). Аналогічно учень-свідок особисто переживає відкинення, а часом навіть жорстоку ворожість. Господь не приховує цієї болісної реальності: «Якщо Мене переслідували, то й вас будуть переслідувати» (Йн 15, 20). І саме вона стає нагодою для здійснення найвищої заповіді: «Любіть ваших ворогів, і моліться за тих, які переслідують вас» (Мт 5, 44). Так чинили мученики від самих початків Церкви.
Дорогі юнаки та дівчата, це не лише сторінка минулого. І сьогодні в багатьох частинах світу християни й люди доброї волі зазнають переслідувань, наклепів і насильства. Можливо, і ви самі торкнулися цього болісного досвіду, і, можливо, вам було важко втриматися від спокуси відповісти інстинктивно, опускаючись до рівня тих, хто вас відкинув, вдаючись до агресії. Але пам’ятаймо мудру пораду святого Павла: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим 12, 21).
Тож не піддавайтеся зневірі: як і святі, ви теж покликані зберігати надію — особливо перед труднощами та перешкодами.
Братерство як узи миру
З дружби з Христом, яка є даром Святого Духа в нас, народжується стиль життя, що несе в собі характер братерства. Молода людина, яка зустріла Христа, всюди несе «тепло» і «смак» братерства, а кожен, хто встановлює з ним контакт, захоплюється новим і глибоким виміром, що складається з безкорисливої близькості, щирого співчуття та вірної ніжності. Святий Дух дозволяє нам поглянути на ближнього новими очима: у іншій людині ми бачимо брата, сестру!
Свідчення братерства і миру, яке пробуджує в нас дружбу з Христом, піднімає нас із байдужості та духовної ліні, допомагаючи подолати замкненість і підозрілість. Воно також поєднує нас між собою, спонукаючи до спільних зусиль — від волонтерства до політичної любові — щоб творити нові умови життя для всіх. Не йдіть за тими, хто вдається до слів віри, щоби сіяти розбрат; організовуйтесь радше, щоб усувати нерівності та примирювати поляризовані й пригнічені спільноти. Тому, дорогі друзі, слухаймо голос Бога в нас і долаймо свій егоїзм, стаючи сумлінними будівничими миру. Тоді цей мир, який є даром Воскреслого Господа (пор. Йн 20, 19), стане видимим у світі завдяки спільному свідченню тих, хто носить у серці Його Духа.
Дорога молоде, перед обличчям страждань і надії світу звернімо свій погляд на Ісуса. Помираючи на хресті, Він довірив Йоана Пресвятої Діві Марії як Матері, а Їй — Його як сина. Цей найвищий дар любові призначений для кожного учня, для всіх нас. Тому заохочую вас прийняти цей святий зв’язок з Марією, Матір’ю, повною любові та розуміння, особливо плекаючи його через молитву Розарію. Таким чином у кожній життєвій ситуації ми відчуємо, що ніколи не залишаємося самі, але завжди є улюбленими дітьми, яким Бог дарував прощення та підтримку. З радістю свідчіть про це!
Ватикан, 7 жовтня 2025 року, у спомин Пресвятої Діви Марії Розарію
Папа Римський Лев XIV
